Знання чи претензії? Як читати «Достатньо загальну теорію управління» і розібратися з часом

Майже в кожного, хто вперше відкриває роботи Внутрішнього Предиктора, виникає один і той самий рефлекс: «написано складно, не для читача», «терміни переплутані», «тут немає логіки». Далі книга відкладається — і питання так і залишається відкритим. На одній із тематичних зустрічей авторського колективу психолог Владислав Лозовий розібрав саме цю претензію: не «права вона чи ні», а що вона дає тому, хто її висловлює. Заразом він узявся за другу скаргу, яка майже завжди йде слідом за першою, — «не вистачає часу». Розберемо обидві по черзі і заразом подивимось, що насправді ховається за щільною термінологією.

Чому «Достатньо загальну теорію управління» називають складною для читання

Претензія до мови не виникає з нічого: книга виросла з курсу лекцій із прикладної математики, який у 1997–2011 роках читався на одному з факультетів університету, а чинна редакція 2004/2011 року — це 484 сторінки твердої палітурки, 15 розділів і додаток про принципи кадрової політики. Текст оперує поняттями теорії управління — стійкість, оптимальність, повна функція управління, суперсистеми, структурне та безструктурне управління, теорія катастроф, метод динамічного програмування — і не адаптує їх під розмовну мову. Це підручник у первісному сенсі слова, а не науково-популярний переказ, і скарга «написано не для читача» частково справедлива: книга справді писалася для тих, хто готовий працювати з понятійним апаратом, а не гортати по діагоналі.

Звідси і виростає розвилка. Можна зупинитися на констатації складності й закрити книгу. А можна визнати: якщо матеріал вимагає зусилля, питання не в тексті, а в тому, чи готовий читач це зусилля вкласти.

Чотири питання замість скарги на складність

Владислав Лозовий пропонує тим, хто скаржиться на мову і терміни Внутрішнього Предиктора, поставити собі не риторичний, а цілком практичний ряд питань, перш ніж відкладати книгу:

1. Як ця правота — «тут складно, тут нелогічно» — допоможе вам у житті?
2. Чи вирішить вона хоч одне з ваших реальних завдань?
3. Чи є у вас робочі інструменти, якими ви вже користуєтесь для вирішення цих завдань?
4. Чи існує альтернатива — робота, яка дає те саме, але простіше?

Логіка проста: якби простіший і настільки ж дієвий спосіб розуміння процесів управління існував, авторський колектив давно б ним скористався — претензії в такому разі були б просто не потрібні. І тут Лозовий формулює жорстко: з налаштуванням «мені мають пояснити простіше» не освоюється ні цей матеріал, ні будь-який інший, що претендує на систематичне знання. Розбір терміна за терміном, з олівцем і повторним читанням складних місць, — не побічний ефект, а єдиний спосіб пройти книгу з користю.

«Не вистачає часу» — питання сформульоване невірно

Друга типова претензія — вже не до книги, а до життя загалом: «дайте методику тайм-менеджменту, часу ні на що не вистачає». Владислав Лозовий вважає саму постановку питання помилковою. Західні схеми тайм-менеджменту працюють із симптомом — пропонують розставити пріоритети, завести щоденник, розбити день на блоки, — але не торкаються причини відчуття нестачі часу. Причина, за логікою авторського колективу, лежить не в кількості годин на добу, а в розумінні того, що таке час як явище і як вибудувані процеси, якими людина намагається керувати. Поки в основі лежить невірне уявлення про предмет, будь-яка техніка тайм-менеджменту буде латати симптом знову і знову — звідси й відчуття, що «методики не працюють», хоча випробувано вже не один десяток.

Це той самий принцип, що і з претензією до складності тексту: перш ніж вимагати інший інструмент, варто перевірити, чи не в розумінні тут справа.

П'ять термінів, які варто виписати окремо

Частина відчуття «нелогічно» знімається, якщо завести окремий аркуш під ключові поняття і не намагатися утримати їхні визначення в голові з першого разу.

• Суперсистема — множина однорідних елементів, які загалом поводяться як єдиний організм: мурашник, колектив підприємства, вид тварин, людство загалом. Далі книга пояснює, за якими закономірностями такі системи втрачають або зберігають керованість.
• Структурне та безструктурне управління — два способи довести керуючий вплив до об'єкта: через вибудувану ієрархію (структуру) або через статистику масової поведінки, без прямих команд конкретним виконавцям.
• Повна функція управління — послідовність етапів, яку проходить будь-який процес управління від виявлення проблеми до усунення самої керуючої структури, коли завдання вирішене.
• Універсальний алгоритм управління — узагальнена схема, за якою можна розібрати майже будь-який процес: від особистого розкладу дня до роботи цілої галузі.
• Динамічне програмування — математичний метод, яким книга описує, як обирати не одне вірне рішення, а послідовність рішень з урахуванням того, що обстановка змінюється по ходу справи.

З таким аркушем під рукою щільні абзаци читаються інакше: не як потік незнайомих слів, а як текст, де на кожен термін уже є робоче визначення.

З чого почати читання і яке видання обрати

Починати варто не з середини і не з найконспективнішої версії, а з повного тексту — інакше понятійний апарат, на якому тримаються всі наступні розділи, просто не складеться. На картці видання «Достатньо загальна теорія управління» в «Розумних книгах» можна звірити зміст і вирішити, який формат підходить для першого проходу — суцільним текстом чи з опорою на схеми. Чинна редакція — тверда палітурка, 484 сторінки; окремо існує компактніший варіант із кольоровими схемами, який зручніше тримати під рукою під час повторного читання складних розділів.

Саму книгу зручніше читати розділами по порядку, не перескакуючи одразу до цікавих місць: суперсистеми і повна функція управління спираються на терміни, введені раніше, — і без них виглядають набором абстракцій. А заразом, розібравшись зі структурним і безструктурним управлінням, легше побачити, що стояло за питанням Лозового про час: управління власними процесами — це теж управління, і воно підпорядковується тим самим закономірностям, що описані в книзі для систем будь-якого масштабу.

Обидві претензії — до мови книги і до нестачі часу — знімаються однаково: не пошуком легшої заміни, а рішенням один раз розібратися в предметі. Далі стає простіше: поняття, які в першому розділі виглядали чужими, у другій половині книги вже працюють як робочий інструмент, а не як привід відкласти читання.