Лекція Віктора Єфімова «Концептуальні основи щасливого міста»

У цій лекції Віктор Єфімов говорить про гармонійний розвиток суспільства майбутнього: про моральність, про харчування, про дітей. Тема заявлена як міська, але щасливе місто тут — не про плитку, парки й транспортні розв'язки.

Лекції Віктора Олексійовича Єфімова майже завжди влаштовані однаково: часткове питання — місто, економіка, школа, здоров'я — доволі швидко розгортається в питання про те, хто і заради яких цілей керує процесом. Тому й дивитися цей виступ варто не як урбаністику, а як розмову про управління, у якій місто взято зрозумілим усім прикладом.

Про що ця лекція

Змістовно виступ тримається на чотирьох темах, і в автора вони йдуть зв'язкою, а не окремо:

• яким може бути суспільство майбутнього і які цілі воно перед собою ставить;
• моральність — те, що ці цілі насправді задає;
• діти й виховання як механізм, яким цілі передаються далі;
• харчування та щоденний уклад — те, з чого складається якість життя тут і зараз.

Логіка зв'язки проста. Місто — це не сума будівель, а система життєзабезпечення людей. Отже, питання «яким має бути місто» неможливо розв'язати, не відповівши спершу на питання «якою має бути людина, що в ньому живе, і що вона вважає нормою». Усе інше — благоустрій, транспорт, економіка району — похідні від цієї відповіді, а не навпаки.

Чому щасливе місто — це питання управління

Будь-яке місто можна розглядати як контур управління: у нього є цілі, є засоби їх досягнення і є зворотні зв'язки, за якими видно, чи досягається ціль. Якщо цілі задані не тими, хто в місті живе, жодний благоустрій ситуацію не переломить: фасади оновлять, а жити в місті комфортніше не стане, бо критерій успіху заданий іззовні й до людей стосунку не має.

Звідси й слово «концептуальні» у назві лекції. У концепції суспільної безпеки, мовою якої говорить автор, управління описується набором узагальнених засобів — від прямого силового впливу до методології та світогляду. Порядок тут принциповий: силові способи працюють швидко, але недовго, а світоглядні — повільно, зате саме вони визначають, що люди взагалі вважають нормальним. Про цю ієрархію Єфімов докладно говорить в окремій праці — «Концептуальна влада», і лекція про місто фактично показує її на побутовому матеріалі.

Місто зручне як модель саме тому, що на ньому обидва кінці цього ланцюжка видно одразу. В окремої людини цілі найчастіше приховані навіть від неї самої, а результат розмазаний на десятиліття. Місто відповідає швидше й наочніше: з того, що будується насамперед, що відкладається «на потім» і чим звітують за успіх, читаються реальні пріоритети, а не заявлені. Зворотний зв'язок тут теж не потребує спеціальних досліджень — його видно з того, виїжджають із міста чи повертаються до нього, чи народжуються тут діти, чи є кому й куди піти ввечері. Та сама схема — цілі, засоби, зворотні зв'язки — працює й на рівні сім'ї або підприємства, тільки там її важче розгледіти збоку.

Практичний висновок із такого погляду незручний: змінити місто не можна, поки не змінилися уявлення людей, які в ньому живуть, про те, що таке добре життя. Саме тому розмова про місто в автора майже одразу йде в теми, які зазвичай проходять по відомству приватного життя, — у сім'ю, школу та кухню.

Моральність, діти й харчування: чому вони в одному ряду

Моральність у цьому розборі — не набір гарних декларацій, а реальні критерії «добре — погано», за якими людина ухвалює рішення, коли її ніхто не бачить. Саме вони на практиці визначають, які цілі ставить управлінець: два фахівці з однаковою освітою та однаковими повноваженнями збудують різні міста, якщо в них різні уявлення про припустиме.

Діти — наступна ланка. Виховання і є механізмом, яким критерії передаються далі: не через повчання, а через середовище, приклад дорослих, школу, книжки та мультфільми. Якщо цей механізм полишено на самоплив, він усе одно працює — просто цілі в нього закладає хтось інший. Звідси постійна увага автора до освіти: для нього це не соціальна сфера, а перший контур управління суспільством.

Харчування здається в цьому ряду найпобутовішим сюжетом, але вбудоване воно в ту саму логіку. Культура їжі — частина загальної культури, і вона обслуговує або здоров'я та працездатність людини, або чийсь обіг. Здоров'я при цьому не абстрактна цінність, а ресурс, без якого розмови про розвиток лишаються розмовами: у втомленої та хворої людини немає сил ні на управління власним життям, ні на дітей.

У підсумку три теми вибудовуються у три горизонти: харчування та уклад — це «сьогодні», діти — «завтра», моральність суспільства — «післязавтра». Щасливе місто виходить тільки там, де сходяться всі три.

Що з цього випливає практично

• Дивитися на цілі, а не на гасла: будь-яку міську чи суспільну програму корисно перевіряти питанням «який результат вважається тут успіхом і для кого».
• Відрізняти благоустрій від управління: заміна бордюрів і зміна цілей розвитку — процеси різного порядку.
• Помічати, хто формує норму: уявлення про престиж, успіх і «нормальне життя» приходять до нас із цілком конкретних джерел.
• Починати із себе. Це, мабуть, головна теза автора: суспільні та державні справи має робити не «хтось інший», а кожен із нас — у міру свого розуміння.

Як ця лекція пов'язана з книжками Єфімова

Виступи Віктора Єфімова рідко існують самі по собі: вони складаються в єдину лінію, яка згодом збирається в книжки. Розгорнутий виклад того, про що йдеться в цій лекції, є в праці «Глобальное управление и человек. Как выйти из матрицы» («Глобальне управління і людина») — це 448 сторінок, видані 2017 року як доповнений курс «Епохи Водолія». Книжка зібрана з публічних лекцій та аналітичних виступів автора, тому багато мотивів лекції про місто звучать там само, тільки докладніше й із прикладами.

Ключова думка книжки — якість інформації як інструмент управління. Автор показує, що суспільний інформаційний простір розшарований: основна маса повідомлень обслуговує побут та емоції, значна частина працює на відволікання, і лише мала частка справді дає людині здатність мислити й керувати собою. Той самий критерій можна прикласти й до міського порядку денного: з того, які повідомлення в ньому переважають, видно, на якому рівні ведеться управління. У каталозі це видання є на окремій сторінці з описом і характеристиками.

Як дивитися цю лекцію

Кілька орієнтирів, які допоможуть не загубити нитку:

• Тримайте на думці, що «місто» тут — модель суспільства, а не тема з благоустрою; майже кожен приклад можна перенести на сім'ю або підприємство.
• Відзначайте моменти, де автор переходить від наслідку до причини: це і є та сама зміна рівня управління, про яку йдеться.
• Не чекайте готових рецептів. Формат виступу — постановка питань і методологія, а не інструкція.
• Після перегляду прикладіть цю рамку до власного міста: які завдання в ньому розв'язуються першими, чим вимірюється успіх у звітах — і чи збігається це з тим, за чим добробут міста оцінюють самі мешканці.
• Якщо тема зачепила, далі логічніше читати, а не шукати наступне відео: у книжках ті самі ідеї викладено системно.

Відео Віктора Єфімова зручні як вхід у тему: за один виступ стає зрозуміло, про що взагалі суперечка й чому прибічники цього підходу починають розмову про місто з розмови про людину. Погодитися з автором чи ні — питання окреме; але сама звичка запитувати «які цілі і чиї» стосовно будь-якого міського проєкту після такої лекції лишається надовго.