Саєнтологія і діанетика: що це таке насправді простими словами

Ноутбук завис і не може знайти файл, який точно є на диску, — і перша думка: вірус, збій системи, щось не так із налаштуваннями. Але коли так само, без попередження і без видимої причини, підводить власна пам'ять — забулося обличчя людини, зринув безпричинний страх темряви, накотила тривога без приводу, — більшість просто знизує плечима: «буває, я в порядку». Саме з цього контрасту починається розбір того, що таке саєнтологія і діанетика насправді, який наприкінці дев'яностих зробив авторський колектив у книзі «Прийди на допомогу моєму невірству… Про діанетику та саєнтологію по суті: погляд збоку».

Тоді про ці слова заговорили відразу десятки газет, змагаючись, хто гучніше назве заїжджих проповідників «тоталітарною сектою». Внутрішній Предиктор у цій суперечці не став на жоден бік, а натомість спокійно розібрав обидва терміни по суті: чим один відрізняється від іншого і в чому книга Рона Хаббарда має рацію, а в чому — ні.

Діанетика і саєнтологія — у чому різниця

Відліком стала одна книга. 9 травня 1950 року в США вийшла «Dianetics: The Modern Science of Mental Health» — і одразу стала бестселером, а згодом неодноразово перевидавалася в багатьох країнах світу. Слово «діанетика» Хаббард визначав як «те, як розум впливає на тіло»: у цьому сенсі діанетика — не релігія, а метод роботи з психікою, ближчий до практичної техніки, ніж до віровчення. Саєнтологія виросла навколо неї пізніше, вже як організація зі своєю структурою й обрядами та розширеним ученням, де кількість базових «прагнень» людини зросла з чотирьох до восьми. Тобто діанетика і саєнтологія співвідносяться як метод і організація, побудована навколо цього методу, а не як дві назви одного й того самого явища.

Тут-таки — перша неточність, на яку звертає увагу авторський колектив. Англійське «mental» в оригінальній назві книги означає «розумовий, той, що стосується розуму», а не «душевний» у широкому сенсі. Переклад «Діанетика: сучасна наука душевного здоров'я» розширив заявку книги далі, ніж заявляв сам Хаббард: розум і душа — не одне і те саме, і бездоганна робота мислення цілком уживається з хворою психікою загалом.

Клір і аберація: що означає бути «в нормі» за Хаббардом

Людину в оптимальному стані діанетика називає кліром — тобто вільною від аберацій, відхилень психічної діяльності від найкращого можливого порядку (у біології та психології термін «аберація» давно означає саме це — відхилення від типового зразка). І тут є несподіваний поворот: за Хаббардом, статистично «нормальна», тобто середня людина, зовсім не зразок психічного здоров'я — вона «сильно аберована». Норму діанетика визначає не за тим, як поводиться більшість, а за об'єктивними показниками конкретної особистості.

Повертаючись до ноутбука з початку: те, що людина не може за бажанням згадати потрібний телефон, обличчя чи дату, стихійна психіка сприймає як природну особливість пам'яті. Комп'ютер із такою самою поведінкою вважали б несправним. Діанетика в цьому сенсі якраз і пропонує не миритися з «природними» збоями психіки, а розбиратися з їхніми причинами — і як метод авторський колектив цього не заперечує.

Вісім щаблів прагнення — від себе до нескінченності

Усе життя людини діанетика й саєнтологія описують через «динаміки» — напрями прагнення до виживання. У діанетиці їх чотири, у саєнтології перелік розширено до восьми:

• прагнення до існування як самого себе;
• прагнення до існування через стосунки між статями, сім'ю і продовження роду;
• прагнення до існування в групах;
• прагнення до існування як людства;
• прагнення до існування тваринного світу;
• прагнення до існування фізичного всесвіту;
• прагнення до існування як духу;
• прагнення до існування як нескінченності — те, що в саєнтології називають Верховною Істотою.

Внутрішній Предиктор звертає увагу на порядок цього переліку: від часткового до загального, від себе — до Першопричини, а не навпаки. Якби восьмий щабель був не останнім, а першим — прагненням жити в злагоді з Першопричиною, з якого вже випливали б решта сім, — уся конструкція читалася б інакше: не як шлях нагору для окремої особистості, а як порядок, заданий згори донизу. Це не технічна деталь, а пряма вказівка на те, звідки книга Хаббарда дивиться на світ: від індивіда, а не від загального задуму.

Кому належить діанетика — і як вийшло на практиці

Тут у розбору є стрижневий аргумент. Сам Хаббард писав, що діанетика «належить людству», що монополізувати її не можна, бо вона «недостатньо складна, щоб її вивчали роками в якомусь університеті», і що закони про ліцензування діанетики «посадили б усіх добрих людей, які зі співчуттям вислуховують своїх друзів, що потрапили в біду, за ґрати». Те саме він казав і про права на подальший розвиток методу: спроба монополії, за його власними словами, походить «не з Діанетики, а з наживи».

А потім структури, що успадкували його архів, оформили на матеріали копірайт, вибудували ієрархію «просунутості» й зробили консультування з діанетики ліцензованою професією всередині власної корпорації — тобто точнісінько те, від чого застерігав сам автор методу. Внутрішній Предиктор вказує на цю розбіжність між декларацією і практикою як на головну претензію — не до діанетики як методу, а до того, на що перетворила її організація навколо неї.

Шахрайство чи наука — хто і за яким правом вирішує

Претензії до саєнтології зазвичай звучать однаково: зомбування, придушення особистості, тоталітарна секта. Авторський колектив не знімає ці звинувачення із саєнтологічної церкви, але вказує на слабке місце самого способу їх пред'являти. Визнана психіатрія, від імені якої найчастіше лунають такі оцінки, сама не має надійних об'єктивних критеріїв психічної норми — що доводить простий досвід: будь-яка людина, яка прочитала від кірки до кірки товстий довідник із клінічної психіатрії, знайде в себе ознаки доброго десятка описаних там розладів. Відсутність чіткої межі між нормою і відхиленням працює в обидва боки: і коли визнана медицина заплющує очі на реальні зловживання, і коли альтернативний метод одразу записують у шахрайство лише тому, що він не вписується у звичну ліцензовану схему.

«Виживай!» проти «Живіть!»

В основі діанетики лежить одна команда — за формулюванням самого Хаббарда, єдина, якій підпорядковані всі динаміки: «Виживай!». Внутрішній Предиктор заперечує тут не методу, а вихідній точці: нормальний стан людини — не «виживати», а жити, а потреба саме у виживанні виникає лише тоді, коли природний хід життя вже так чи інакше порушено. Різниця на перший погляд схожа на гру слів, але вона змінює весь подальший устрій системи: якщо життя — це передусім боротьба за виживання, на перший план виходить захист від загроз; якщо життя — це норма, на перший план виходить питання, що саме її порушило.

Навіщо читати розбір, а не рекламні брошури

Цінність такої книги не в тому, щоб стати на чийсь бік у суперечці «секта чи наука», а в тому, щоб розібрати метод по суті — не за газетними ярликами дев'яностих і не за рекламними матеріалами самої церкви. Детальний порядковий розбір термінології Хаббарда, зіставлення декларацій і практики, розбір того, звідки в системі взявся саме такий порядок цінностей, — усе це, з посиланнями на першоджерело, наводить авторський колектив у книзі «Прийди на допомогу моєму невірству…».

Подивитися обсяг видання і формат, а також дізнатися, чи доступна паперова версія, можна на картці книги в Умних книгах.