«Основи соціології» Внутрішнього Предиктора: що всередині шеститомника і з якого тому починати

Вам порадили «Основи соціології», ви відкрили картку — і трохи розгубилися: шість томів, понад дві з половиною тисячі сторінок. Університетський підручник? Філософія? Політика? І головне — з якого тому починати, щоб не кинути на сотій сторінці. Розберімося спокійно: що таке Основи соціології Внутрішнього Предиктора, як влаштовано шеститомник, що лежить у кожному томі й кому який том потрібен раніше за інші.

Що таке «Основи соціології» ВП — і чим цей курс не є

Це не підручник соціології у звичному розумінні: тут не вчать складати вибірки й обробляти анкети. Це навчальний курс авторського колективу «Внутрішній Предиктор», виданий у редакції 2016 року шістьма томами — на папері це близько 2700 сторінок у твердій палітурці. Частини курсу не збігаються з томами: перша й друга вмістилися в томі 1, третя зайняла томи 2 і 3, четверта — томи 4, 5 і 6.

Напрям задає вже перший розділ — «Наслідки соціологічного невігластва: у житті особистості та в житті суспільства». Автори від початку кажуть: нерозуміння того, як влаштоване суспільство, — це не прогалина в ерудиції, а причина конкретних неприємностей у біографії конкретної людини. Звідси й побудова курсу: спершу психіка людини, потім суспільство, потім історія, потім питання «а якою людині бути». Читати це як довідник не вийде: томи спираються один на одного, і пропущений том 1 згодом озветься нерозумінням термінів у томах 3 і 6.

Том 1: чому розмова про суспільство починається з психіки

Логіка авторів проста: суспільство складається з людей, а отже, зрозуміти його, не розібравшись, як людина мислить і що приймає за істину, неможливо. Тому том 1 — вступ до психологічних основ практики пізнання і творчості.

Починається все з епізоду про «глоку куздру» академіка Л. В. Щерби, описаного Левом Успенським у книжці «Слово про слова» (1954). Професор просить студентів записати фразу «Глокая куздра штеко будланула бокра и курдячит бокрёнка» і пояснити її. Аудиторія певна, що фраза беззмістовна, — а потім з'ясовується, що всі розуміють, хто кого і що зробив, хоча знайомих слів у реченні немає.

Навіщо це вам: людина розуміє повідомлення не лише за словами, а й за його структурою — і часто «розуміє» більше, ніж насправді знає. Цією властивістю користуються ті, хто подає вам новини: сенс добудовується автоматично, перевіряти зміст ніхто не поспішає. Звідси — головне питання тому 1: із чого зібрана ваша картина світу.

Калейдоскоп чи мозаїка: два типи світогляду

Тут в авторів ключове розрізнення. Калейдоскопічний світогляд — зібрання окремих частковостей, здебільшого не пов'язаних між собою: відомості є, зв'язків між ними немає. Мозаїчний — той, де між компонентами є стійкі зв'язки і нове знання вбудовується в картину, а не витісняє стару. Автори застерігають: у чистому вигляді ні те, ні інше не трапляється — у межах свого фаху людина мислить зв'язно, а поза ним розсипається.

І тому це для вас важливо: якщо картина світу калейдоскопічна, кожна гучна подія «перемикає» її цілком, і думка людини залежить від того, що їй показали останнім. Керувати такою людиною не треба силою — досить порядку подачі інформації. Сюди ж належать «граничні узагальнення»: звичній схемі «речовина, дух, простір, час» автори протиставляють триєдність матерії, інформації та міри.

Чотири типи ладу психіки — і навіщо ця класифікація вам

Один із найцитованіших розділів курсу. Автори виділяють чотири більш-менш стійкі типи ладу психіки дорослої людини:

• Тваринний — поведінка підпорядкована інстинктам незалежно від обставин; окремо описано «скотську» модифікацію: максимум задоволень за мінімуму власної роботи.
• Зомбі, біоробот — в основі поведінки культурно зумовлені автоматизми. Поки обставини звичні, все працює; щойно потрібне нове рішення, людина віддає перевагу традиції й відмовляється від творчості.
• Демонічний — здатний вольовим порядком переступити і через інстинкти, і через норми культури. Добром це обернеться чи злом, залежить від моральності носія; здобувши владу, демонізм вимагає служіння собі.
• Людяний — той, де інтуїція підпорядкована совісті, совість вища за розум, розум вищий за інстинкти.

Плюс п'ятий тип, який, на думку авторів, люди породили самі, — «опущений у протиприродність»: стан, у який людина заганяє себе алкоголем, тютюном та іншим дурманом. Цінність класифікації не в тому, щоб навішувати ярлики на знайомих, а у швидкій самоперевірці: чому я зараз вчинив саме так — бо вирішив, бо «так заведено», чи бо зірвався?

ДОТУ всередині курсу: теорія управління в книжці про соціологію

Друга частина тому 1 — «Достатньо загальна теорія управління (ДОТУ) і деякі аспекти управлінської практики». Це найприкладніша частина шеститомника: повна функція управління, вектори цілей, стану й помилки управління, стійкість у сенсі передбачуваності поведінки, структурний і безструктурний способи управління, метод динамічного програмування.

Далі — розділ про управління проєктами: апарат мережевого планування, оргштатна структура підприємства як засіб управління, побудова таких структур «з нуля» і діагностика наявних. Якщо ви керуєте відділом чи ведете проєкти, цей розділ читається як робочий інструмент. Заодно зрозуміло, чому курс шукають як вхід до КОБ: він збирає в одну систему те, чому в інших працях ВП присвячено окремі книжки, — теорію управління, розбір історії, питання моральності й виховання.

Томи 2 і 3: натовпо-«елітаризм» як механізм, а не лайка

Третя частина курсу — «Життя людства: натовпо-„елітаризм“ — історико-політична реальність і перспективи» — займає два томи. У томі 2 розбирається глобальний історичний процес: різні версії всесвітньої історії, глобалізація як об'єктивний процес і суб'єктивізм в управлінні нею, повна функція управління щодо суспільства, узагальнені засоби управління. Далі — розділ про натовпо-«елітаризм» як спосіб існування суспільства.

Том 3 пояснює, на чому ця конструкція тримається: біологічні передумови й культурологічні скріпи. Розбираються культурологічні оболонки тваринного ладу психіки, наука і лженаука, система освіти, бюрократія і те, що автори називають культом вад. Останній розділ названо недвозначно — «Безмайбутність натовпо-„елітаризму“ — об'єктивна даність»; після нього в томі йдуть додатки.

Висновок, заради якого ці томи варто читати: стійкість несправедливого устрою пояснюється не злою волею окремих негідників, а робочими алгоритмами масової поведінки. Звідси наслідок: заміна начальства сама собою нічого не змінює.

Том 4: людяність, любов і дієздатність

Четверта частина курсу — «Людяність і шлях до неї», і том 4 у ній переломний: після розбору психіки, суспільства й історії автори переходять до вимог до самого читача. Розділ «Про Любов…» розглядає несфальшованість Любові та її підробки, а назви підрозділів говорять самі за себе: «Свобода — тільки в Любові», «Любов не терпить брехні», «Любов і „фіктивний гуманізм“».

Далі — «Шляхи здобуття дієздатності в Любові»: «автопілот» матрично-егрегоріального управління, пряма порада не бути «кісточкою» в чужих «іграх» у «доміно». Наскрізна думка тому — та сама диктатура совісті: людина може бути розумною й освіченою і при цьому недієздатною, якщо не здатна діяти по совісті. Читається цей том важче за інші — не через терміни, а тому що питання адресовані особисто вам, а не «суспільству».

Томи 5 і 6: криза цивілізації і що пропонується натомість

Том 5 переходить від людини до інститутів: завдання переходу до екотехнологічної цивілізації, соціально-біологічні проблеми сучасності, людина як істота біосоціальна і великий розбір суспільних інститутів — сім'я, державність, система освіти, наука. Окремий підрозділ так і називається: «Якою має бути школа». Якщо вас турбує, чого і як навчають ваших дітей, починати можна просто звідси.

Том 6 — найполітичніший. Розділ «Справедливість як викорінення експлуатації „людини людиною“» задає рамку, далі йдуть розбори лібералізму та буржуазно-ліберального мультикультуралізму, основи теорії національного питання, розділ про спосіб життя екотехнологічної цивілізації — ландшафтно-садибну урбанізацію. У додатках — експеримент «Всесвіт-25» і політтехнологія «вікно Овертона». Одразу про тон: томи 3 і 6 полемічні, оцінки в них різкі, частину висновків ви напевно оскаржите. Курс і написаний так, щоб з ним сперечалися, а не завчали.

З якого тому починати і де взяти книжки

Загальна порада — починати з першого: том 1 задає понятійний апарат усього курсу, і без нього далі доведеться повертатися. Але якщо вам потрібна відповідь на конкретне питання, порядок може бути іншим:

• розібратися з мисленням і управлінням — том 1: світогляд, лад психіки, ДОТУ, мережеве планування;
• історія та влаштування влади — том 2 і том 3;
• «що робити із собою» — том 4;
• школа, сім'я, виховання — том 5;
• політика і питання справедливості — том 6.

У каталозі «Розумних книг» є і весь шеститомник «Основи соціології» одним комплектом, і кожен том окремо — друге зручно, якщо частина томів у вас уже є або ви хочете почати з одного й подивитися, чи піде. Видання у твердій палітурці, редакція 2016 року; на сторінці кожного тому є опис складу й характеристики, а електронну версію можна завантажити безкоштовно.

І останнє. «Основи соціології» — не те читання, після якого все стає на місця за вечір. Але одну річ курс робить точно: змушує перевірити, з чого зібрана ваша власна картина світу — зі зв'язної мозаїки чи з уламків, які хтось інший перетрушує за вас.