Нова хронологія Фоменка та Носовського: що не так із методом

У стрічці трапляється ролик або пост: загальноприйнята історія людства — підробка, реальний вік цивілізації в рази менший, а середньовічні хроністи просто по кілька разів переписували одні й ті самі події під різними іменами й датами. Автор ідеї — науковець, академік, наводить формули й графіки, і на перший погляд з математикою не посперечаєшся. Це і є нова хронологія Фоменка та Носовського — теорія, яка вже майже тридцять років тримається на плаву саме за рахунок цього відчуття: раз в основі цифри й імовірності, значить, не посперечаєшся.

Внутрішній Предиктор у роботі «Провидіння — не алгебра…» розбирає цю теорію не з позиції «вірю — не вірю», а по суті методу: де математика справді доводить те, що заявлено, а де вона мовчки припускає те, що якраз і потрібно було б довести. Роботу написано ще 1996 року, але актуальності через це не втратила — теорію й досі переказують одне одному в роликах і постах майже без критичної перевірки. Далі — три приклади з цього розбору, за якими можна судити про метод самостійно, а не з чужої думки про нього.

Що стверджує нова хронологія Фоменка та Носовського

Якщо коротко, суть теорії така: підручник давньої та середньовічної історії — це, як формулюють самі автори, «шарувата хроніка», що вийшла в результаті склеювання кількох майже однакових копій одного й того самого короткого історичного періоду. Решта три копії отримані зсувом першої на 333, 1053 і 1778 років у минуле. Звідси й висновок: події, які прийнято відносити до перших століть нашої ери, включно з античністю, насправді — «фантомне відображення» набагато пізніших, середньовічних подій, а вся хронологія людства коротша за офіційну майже на тисячу років.

Доказова база — статистичне зіставлення тривалостей правлінь і математична обробка астрономічних даних із давніх джерел. Саме ці два доводи — імовірнісний і астрономічний — і розбираються в записці далі.

Навіщо розбір починається з визнання власної позиції

Перш ніж перейти до критики чужої роботи, авторський колектив прямо обумовлює, з яких світоглядних позицій сам веде розбір: рецензія — це завжди зіставлення світорозуміння рецензента зі світорозумінням автора, і мовчати про це — означає вводити читача в оману, ніби оцінка нейтральна і крім голих фактів у ній нічого немає.

Звідси випливає просте правило, корисне далеко не тільки для оцінки нової хронології: у будь-якого розбору — чи то книга, стаття чи ролик із викриттям — варто спершу запитати, звідки автор дивиться на предмет і яку власну позицію він готовий назвати вголос. Той, хто видає свою точку зору за неупереджений підсумок розрахунків, або не помічає власних припущень, або не хоче, щоб їх помічали.

Звідси й назва роботи. «Алгебра» тут — метафора методу, який визнає лише те, що можна звести до формули й імовірності, а все інше заздалегідь виносить за дужки як неіснуюче. «Провидіння» — протилежний полюс: припущення, що за окремими подіями часом стоїть щось більше за сліпу випадковість — передбачення, задум, управління, яке статистика за своєю природою не вміє розгледіти, навіть коли чесно рахує всі потрібні цифри. Суперечка йде не про те, хто краще вміє множити ймовірності, а про те, які пояснення подій узагалі дозволено розглядати ще до того, як розрахунок почався.

Історія з «Титаніком», яка ламає метод датування

Центральний прийом розбору — уявний експеримент із літературним твором. 1898 року в Англії вийшов роман Моргана Робертсона «Марність» — про трансатлантичний лайнер на ім'я «Титан»: найбільше й найрозкішніше судно свого часу, з чотирма трубами й трьома гребними гвинтами, що розвиває швидкість під 25 вузлів. У першому ж рейсі він стикається з айсбергом холодної квітневої ночі й тоне, а шлюпок на всіх не вистачає, бо будівельники вважали загибель цього судна попросту неможливою.

Збіг із реальною загибеллю «Титаніка» 1912 року — аж до числа труб і гвинтів — стався через чотирнадцять років після публікації роману. І ось у чому суть прикладу: якщо застосувати до тексту Робертсона формальний алгоритм датування, використаний у новій хронології для давніх хронік, результат вийде однозначний — текст написано не раніше квітня 1912 року, а розбіжність у назві («Титан» замість «Титаніка») алгоритм спише на банальну помилку переписувача. Хоча документально відомо протилежне: роман передує події на 14 років.

Висновок простий, і від нього важко відмахнутися: математично бездоганний алгоритм, що обробив текст суто статистично, у принципі не здатен відрізнити розповідь про минуле, яке справдилося, від угаданого чи передбаченого майбутнього. А раз метод сліпий до цієї різниці в контрольованому прикладі, де відповідь заздалегідь відома, довіряти йому в задачі, де відповіді ніхто не знає, варто значно обережніше.

Як збіг плутають із копіюванням

Другий стовп нової хронології — статистика: автори порівнюють пари династій із різних хронік і обчислюють імовірність їхнього випадкового збігу. Коли ця ймовірність нікчемно мала — порядку однієї трильйонної, — висновок один: перед нами не дві різні династії, а одна й та сама, просто описана в різних джерелах під різними іменами й помилково рознесена істориками по різних епохах і країнах.

Розбір вказує на приховане припущення всередині цієї логіки: розрахунок заздалегідь виключає саму можливість того, що рідкісна статистична схожість викликана не переписуванням одного тексту в інший, а реальним причинним зв'язком між різними історичними процесами — наприклад, тим, що один правлячий дім свідомо орієнтувався на порядок іншого. Формула вміє відрізнити «схоже» від «несхоже», але не вміє відрізнити «схоже, бо списано» від «схоже, бо було кероване подібним чином». А це два різні висновки з прямо протилежними наслідками для всієї хронології.

Перевірка на зорях: що показує зоряний каталог Птолемея

Окремий додаток роботи розбирає, мабуть, найефектніший довід нової хронології — датування за зоряним каталогом «Альмагест». Автори теорії залишають для розрахунку лише 8 зірок із 1020, що входять у каталог, — як виміряні, за їхніми словами, найточніше. З цих восьми найшвидша — Арктур, і саме відхилення її широти автори тлумачать як результат власного руху зірки, зсуваючи на цій підставі датування каталогу на багато століть пізніше загальноприйнятого.

Контраргумент, наведений у додатку, влаштований інакше й спирається не на швидкість руху зірок, а на кут їхнього віддалення від небесного екватора — схилення, яке через прецесію земної осі змінюється повільно, але передбачувано й однаково для всіх зірок. Якщо порахувати за схиленнями 18 зірок, чиї координати в «Альмагесті» приписані конкретним давнім астрономам, отримані дати вимірювань збігаються з відомими роками життя цих людей — Тимохаріса, Аристілла, Гіппарха і самого Птолемея — з точністю до десяти років. Збіг не приблизний, а пряме влучення в історично задокументовані біографії, що прямо суперечить зсунутій хронології.

Що ця перевірка дає особисто вам

Три приклади — з романом, з династіями і з зорями — об'єднує одне: у кожному випадку ефектний статистичний висновок розсипається не тому, що хтось неправильно порахував цифри, а тому, що за цифрами сховане неперевірене припущення. Цей самий прийом працює далеко не тільки з новою хронологією — з ним варто підходити до будь-якого гучного «доведено наукою» чи «математика не бреше»: запитувати не «чи правильні цифри», а «що мовчки припускається ще до того, як цифри вступають у справу».

Для нової хронології Фоменка та Носовського таке припущення зрештою виявляється вирішальним: метод, який у принципі не розрізняє хроніку і пророцтво, збіг і керованість, швидкість і точність вимірювання, не може слугувати єдиною підставою для того, щоб переписувати історію на тисячу років назад. Це не означає, що питання до традиційної хронології закриті раз і назавжди, — це означає лише те, що конкретно цей математичний апарат не дає тієї однозначної відповіді, яку йому приписують у переказах.

Уся ця аргументація — з формулами ймовірнісних оцінок і розбором ще кількох подібних прикладів, крім «Титаніка», — вміщається в компактну роботу «Провидіння — не алгебра…»: читається за один вечір, а не розтягується на тижні.

Само видання компактне, і якщо хочеться звіритися з оригіналом повністю, а не за цитатами з цієї статті, знайти книгу найпростіше на картці в Умних книгах.