Концепція суспільної безпеки: що це таке і шість пріоритетів управління

Ви читаєте новини, сперечаєтеся про політику, ходите на вибори — а відчуття, що особисто від вас нічого не залежить, нікуди не дівається. Рано чи пізно воно згортається в коротку фразу: «А що я один можу зробити?». Цій відмовці відповідає вже перша сторінка тексту, у якому авторський колектив «Внутрішній Предиктор» найкоротше виклав те, що називають концепцією суспільної безпеки.

Нижче — розбір по суті: що це за система поглядів, чому в ній шість пріоритетів замість одного і яка її частина працює не колись, а сьогодні й особисто у вас.

«А що я один можу зробити?»

Автори розбирають цю відмовку на першій же сторінці — і відповідають жорстко. Фраза «а що я один можу зробити?», як і «нехай уряд зробить так, щоб усім було добре», нічого не вирішує: вона лише показує, що мовець із поточним станом справ згоден. Згоден, щоб ним керували. Згоден, щоб якась «еліта» жила краще за нього без особливих заслуг. Згоден нічого не розуміти в житті суспільства — наче його власне життя від нього не залежить.

Теза, з якої автори її виводять, жорсткіша за саму відмовку: управління, за якого реально досягнуті цілі відрізняються від оголошених, можливе лише в суспільстві політично й управлінськи неписьменних людей. Неписьменність тут — не образливе слово, а умова, за якої чуже управління працює. Скасувати його наодинці не вийде. Перестати бути його матеріалом — можна.

Що таке концепція суспільної безпеки

Почати варто з самого слова. Концепція (від лат. conceptio) — це система поглядів, те чи інше розуміння явищ і процесів, а також єдиний визначальний задум праці; означення автори беруть зі звичайного словника іншомовних слів. І далі дають своє: концепція суспільної безпеки, скорочено — КОБ, — це водночас ідея про побудову суспільства, справді гідного звання людського, і певне розуміння світобудови, яке дає змогу цю ідею втілити.

Обидві частини тут рівноправні. Ідея без розуміння того, як влаштоване управління, лишається добрим побажанням; розуміння без ідеї перетворюється на набір технік, придатних для будь-яких цілей. Теоретичною основою автори називають «Достатньо загальну теорію управління» — достатньо загальну в тому сенсі, що її мовою описується будь-який процес управління чи самоуправління.

Розробку ведуть із 1987 року громадською ініціативною групою, яка взяла собі ім’я «Внутрішній Предиктор». За ці роки набрався чималий склад матеріалів: економічні дослідження, праці з ідеологій, історичні розбори — великий історичний розділ автори називають «Розгерметизацією» і відносять до основної книжки «Мертва вода», — і, що автори вважають найважливішим, праці з методології пізнання.

Шість пріоритетів: чим насправді керують суспільством

Ядро конструкції — короткий перелік. З позицій теорії управління всі засоби впливу на суспільство поділені на шість узагальнених груп і вишикувані за спаданням дієвості:

• Світогляд і методологія — те, чим людина взагалі розрізняє те, що відбувається, і що вважає головним, а що дрібницею. Доки цей рівень чужий, усі ваші висновки отримані з чужих розрізнень.
• Хронологія — літописний порядок подій в усіх галузях культури й знання. Той, хто виклав, що за чим ішло, призначив причини й винних. Тому суперечка про дати ніколи не буває суперечкою лише про дати.
• Фактологія — опис часткових процесів: віровчення, світські ідеології, технології, фактичний матеріал наук. Тут живе майже все, що ми звикли називати «інформацією».
• Економіка й фінанси — єдиний пріоритет, який помічають майже всі. Гроші тут названо гранично узагальненим видом інформації економічного характеру: засіб підпорядкований, що працює в заданих згори рамках.
• Засоби геноциду — те, що вражає не лише живих, а й нащадків: алкогольний, тютюновий та інший наркотичний геноцид, харчові добавки, екологічні забруднювачі, деякі медикаменти, ядерний шантаж.
• Зброя у звичному розумінні слова — те, що вбиває людей і руйнує об’єкти цивілізації. Найгучніше й найочевидніше — і за цією логікою найменш дієве.

Автори одразу застерігають: однозначних меж між засобами немає, багато які мають властивості кількох пріоритетів одразу. Перелік потрібен не для того, щоб розкладати явища по шухлядах, а щоб бачити панівний чинник. Увесь перелік із поясненнями вміщається на кількох сторінках: брошура Про Концепцію суспільної безпеки стисло має дванадцять сторінок формату А5 і лишається найкоротшим викладом усієї концепції.

Чому порядок саме такий

Заперечення напрошується: як бомбардування може бути слабшим за шкільний підручник? Відповідь побудована на різниці двох величин. Швидкодія зростає від першого пріоритету до шостого: зброя дає результат сьогодні, світогляд — через покоління. А незворотність результату спадає в той самий бік: зруйноване відбудовують за роки, а народ, якому переписали хронологію і світогляд, далі діє проти себе сам.

Звідси другий висновок, цілком практичний. Від нижчих пріоритетів ухилитися теоретично можна: від війни — поїхати туди, де її немає; можна не сидіти на жодній голці; у межі — піти в натуральне господарство. А від інформаційних піти не вийде: ніхто не здатен підмінити собою все суспільство, і, лишаючись у ньому жити, доводиться зважати і на нього, і на тих, хто ним керує. Хід лишається один — розбиратися, а не відгороджуватися.

Ті самі засоби: управління чи зброя

Розрізнення, яке варто винести окремо. Той самий набір із шести пріоритетів усередині однієї соціальної системи — це узагальнені засоби управління нею. Він же, застосований однією системою до іншої за розбіжності концепцій, — уже узагальнена зброя, засоби ведення війни в найширшому сенсі. А якщо концептуальної несумісності немає, той самий набір виявляється підтримкою чужого самоуправління.

Тобто за зовнішнім виглядом відрізнити допомогу від нападу не можна — різниця в цілях і сумісності задумів. Судити з вивіски не вийде: щоразу доводиться питати, в чиїх інтересах робиться те, що робиться. Звідси й позиція авторів щодо народовладдя: справжнім воно буває лише там, де кожен розуміє, ЯК здійснюється управління суспільством і ДЛЯ ЧОГО. Процедура голосування за управлінської неписьменності змінює прізвища, але не те, за якими пріоритетами йде управління.

Типи ладу психіки: частина, застосовна до себе сьогодні

Далі автори переходять до того, про що, за їхнім зауваженням, не пишуть ані в шкільних, ані у вишівських підручниках. Кожна людина може бути носієм одного зі стійких у дорослому житті типів ладу психіки:

• Тваринний — уся поведінка підпорядкована інстинктам і задоволенню інстинктивних потреб, попри обставини.
• «Зомбі», лад психіки біоробота — в основі поведінки культурно зумовлені автоматизми, і конфлікт «інстинкт проти традиції» вирішується на користь традиції. Коли обставини вимагають нових норм, така людина тримається за усталену традицію і відмовляється від творчості.
• Демонічний — носій здатен до творчості й вольовим порядком переступає і через диктат інстинктів, і через норми культури. Добром це обернеться чи злом, залежить від його реальної моральності; здобувши владу, демонізм вимагає беззастережного служіння собі.
• Людяний — людина усвідомлює свою місію, вибудовує стосунки з Богом по життю й осмислено діє в річищі Промислу так, як його відчуває й розуміє.

Окремо названо п’ятий тип, який люди породили самі, — опущений у протиприродність: стан, до якого людина доводить себе алкоголем, тютюном і важчими дурманами. З ним пов’язані не лише порушення психіки, а й удар по нащадках: більшість дурманів діють як генетичні отрути, а пошкодження хромосомних структур передаються далі.

І ось головне, заради чого цей розділ варто читати: тип ладу психіки зумовлений вихованням, а не народженням. Недосягнення людяного ладу психіки до початку юності автори називають наслідком хибності культури й неправедного виховання — але доросла людина, усвідомивши це, здатна перейти до нього сама. Для застосування цієї частини не потрібно ні посади, ні однодумців, ні дозволу.

Чому «предиктор» і до чого тут жрецтво

Назва авторського колективу читається як технічна, і це не випадково. «Предиктор-коректор» — метод обчислювальної математики, у якому розв’язок знаходять послідовними наближеннями: спершу прогноз, потім перевірка прогнозу на точність. Тим самим словом називають схему управління, де сигнал виробляється не лише за поточним станом системи, а й за прогнозом її поведінки, — частина контурів замкнена через прогнозоване майбутнє, тому можна діяти на випередження. Щодо суспільств так керували ще в давнину: вище жрецтво Єгипту звалося ієрофантами, що означало вміння читати долю — матрицю можливих станів.

Звідси розрізнення, заради якого весь цей екскурс: жрецтво зайняте життєреченням на благо суспільства, а знахарство — своєкорисливою експлуатацією суспільства на основі знання, задля чого навмисно культивує неуцтво. Ознака не в титулі й не в ерудиції, а в тому, знання поширюють чи притримують.

З чого почати, якщо хочеться перевірити самому

Розумніше почати з найкоротшого тексту й уже потім вирішувати, чи рухатися далі. Про Концепцію суспільної безпеки стисло — дванадцять сторінок у м’якій обкладинці: означення, шість пріоритетів, типи ладу психіки й пояснення термінології. За вечір ви отримаєте не віру й не згоду, а перелік із шести пунктів, за яким можна перевіряти будь-що — від новини у стрічці до власних витрат.

Далі розходяться дві дороги. Якщо захочеться зрозуміти механіку управління як таку, наступна книжка — Достатньо загальна теорія управління, та сама теоретична основа. Якщо ж сильніше зачепила історична частина — питання про те, хто і як викладав хронологію, — логічніше братися за Мертву воду: основною книжкою автори називають саме її, а великий історичний розділ «Розгерметизація» відносять до неї ж.

А перевірити прочитане можна не відкладаючи. Візьміть будь-який конфлікт, який зараз спостерігаєте, і визначте, на якому пріоритеті він ведеться. Якщо суперечка йде про гроші та зброю, а світогляд, хронологія й фактологія кимось уже закриті — ви, найпевніше, дивитеся не туди. Це і є той крок, який може зробити одна людина.