Економіка для клерків проти економіки для хазяїв: у чому різниця і де правда

Чому в країні може бути все — ресурси, заводи, фахівці, — а господарство всупереч цьому не дає потрібного людям результату? Мости стоять, кораблі плавають, літаки літають, і тільки економіку чомусь прийнято вважати «незбагненною» — саме з цієї суперечності починається невелика робота авторського колективу «До розуміння макроекономіки держави та світу»: тези, вперше видані 2002 року і доповнені в редакції 2009-го. Усього 132 сторінки у м'якій палітурці, але саме в них автори розводять по різних полюсах два поняття — «економіку для клерків» і «економіку для хазяїв», — які у звичайних підручниках взагалі не розрізняють.

Слово «незбагненна» — не перебільшення. Ще 1988 року доктор економічних наук Гаврило Попов зізнавався в ефірі програми «Взгляд»: «Я не розумію цієї фантасмагорії, коли в країні все є, ресурси є, але не виходить те, що треба». Сімнадцять років по тому колишній міністр фінансів Олександр Лівшиц пояснив читачам «Финансовых известий» ще відвертіше: «Економіка схожа на жінку — хіба її зрозумієш?» Якщо найтитулованіші фахівці розводять руками публічно, питання, хто в такому господарстві насправді ухвалює рішення, перестає бути риторичним — саме з нього і починається розбір авторського колективу.

«Економіка для клерків» і «економіка для хазяїв»

Центральна думка книги — поділ економічної науки на два класи. Перший автори називають «економікою для клерків»: це те, чого вчать у будь-якому виші і що відповідає на питання, як законним способом заробити особисто собі. Другий клас, «економіку для хазяїв», до системи освіти не включають узагалі — це знання передається всередині родин, які Внутрішній Предиктор оцінює числом у 350–400 по всьому світу, з них близько півсотні — у США. Йдеться про традиції банківських і промислових династій, а не про таємний орден: автори прямо називають це родинним знанням, яке просто не читають студентам з кафедри.

«Економіка» і «хрематистика» — куди зникло друге слово

Автори нагадують історію самого терміна. У Ксенофонта «економіка» — це домогосподарство і спосіб його розумного ведення заради потреб людей. В Аристотеля поруч з'являється «хрематистика» — мистецтво накопичення грошей заради самого накопичення, без верхньої межі. Сучасна наука успадкувала методи хрематистики, але зберегла вивіску «економіка» — на думку авторів, не помилково, а тому що друге слово називало речі своїми іменами і саме тому вийшло з ужитку.

Що насправді визначає рівень цін

Один із розділів книги пропонує формулу, якої в підручниках не знайдеш: рівень цін у господарстві пропорційний обсягу грошової маси, поділеному на кількість енергії, реально введеної у виробництво. Спираючись на статистику вироблення електроенергії по країнах, ВП робить висновок: якість життя визначається передусім енергопотенціалом на душу населення, а не курсом валюти. Висновок спирається на дві таблиці вироблення електроенергії по країнах — дані ЦРУ, актуальні на момент редакції 2009 року; самі цифри відтоді застаріли, а метод підрахунку — ні: перерахувати співвідношення на свіжій статистиці може кожен читач самостійно. Звідси й практичний висновок щодо міри ціни — не долар (автори називають його псевдоінваріантом) і не золото: в Іспанії XVI століття приплив золота з колоній за незмінного золотого обігу потроїв ціни за кілька десятиліть. Мірою пропонується кіловат-година — величина, яку, на відміну від грошей, не можна додрукувати.

Два спектри потреб — і як порахувати це на собі

Практична частина книги ділить будь-які потреби на два спектри. Демографічно обумовлений — те, без чого люди не ростять дітей і не живуть: він передбачуваний на десятиліття вперед за статтю, віком і укладом родин, а отже, його можна забезпечити гарантовано. Деградаційно-паразитичний не піддається прогнозу ні за переліком, ні за обсягом — і в принципі не може бути задоволений до кінця. Автори пропонують простий тест: подивитися, чого в магазинах більше — дитячих товарів і шкільного обладнання чи тютюну, пива й горілки. Той самий розрахунок можна провести і за власними витратами за останній місяць, розділивши їх на ті самі два спектри, — у книзі показано, як це роблять для цілої держави.

Хто хазяїн виробництва і два важелі управління

Окремий розділ розбирає право власності — авторський колектив формулює його не як володіння папером, а як право керувати виробництвом і розподілом продукції, особисто або через довірених осіб. Звідси й висновок про два важелі макроекономіки: перший — податки і дотації — перебуває в руках держави, другий — обсяг кредиту під відсоток і практика списання свідомо неоплатних боргів — на думку авторів, поза державою. Працює це без зайвого галасу: долю неоплатного боргу вирішує не боржник і не держава, а той, хто визначає обсяг кредиту й умови його прощення, — такий тримач другого важеля фактично отримує управління виробництвом, навіть не будучи записаним власником жодного підприємства. Хто тримає другий важіль, той і відповідає на питання «а хто тут хазяїн» на практиці, а не за документами про власність.

Що кажуть про власне ремесло самі економісти

Окремий розділ книги збирає визнання людей, яких важко запідозрити в дилетантстві. Рузвельт у «Бесідах біля каміна» зауважував, що професіонали «кожні п'ять-десять років змінюють свої формулювання економічних законів». Трумен якось у серцях попросив: «Дайте мені одностороннього економіста!» — втомившись від фахівців, які починають будь-яку відповідь із «з одного боку... з іншого боку». А академік Анчишков ще 1987 року писав у журналі «Коммунист», що економічна наука виявилася не готовою пояснити те, що відбувається. Автори пропонують уявити собі не менш авторитетну дисципліну — механіку суцільних середовищ — із таким самим рівнем невизначеності, і поставити собі питання, чи сів би хтось після цього в літак. Це один із двох розділів, яких не було в редакції 2002 року; другий, «Вихідні положення суспільно-корисної економічної науки», вперше в цій-таки книзі формулює не критику, а позитивну відповідь на питання «як треба» — заради нього редакцію 2009 року і варто обрати замість ранішої.

Одна робота під різними обкладинками

Перш ніж купувати книгу, варто звіритися зі змістом: той самий текст входить до збірок «Про що мовчать економісти» та «Економіка загального достатку» — це не окремі твори, а той самий корпус тез під різними назвами, і він же включений до тридцятого тому Зібрання робіт авторського колективу. Визначати цю роботу за назвою на обкладинці не варто — лише за змістом.

Кому знадобиться ця книга

• тим, хто хоче розібратися в макроекономіці та фінансах без підручникового жаргону — на рівні «що чим керується»;
• тим, хто цікавиться економічним розділом Концепції суспільної безпеки;
• тим, хто хоче зрозуміти аргументи критиків позичкового відсотка і питання про те, кому належить емісія грошей;
• тим, кому цікава ідея енергетичного стандарту забезпеченості грошей;
• тим, хто хоче не повірити на слово, а перерахувати висновки книги на свіжій статистиці.

Книга написана як тези, а не підручник: жодного зайвого абзацу, зате з прямими відсиланнями — за розгорнутою Достатньо загальною теорією управління (ДОТУ) автори відправляють до «Короткого курсу…» і до економічного розділу «Мертвої води», хоча читати їх заздалегідь не обов'язково. На картці книги «До розуміння макроекономіки держави та світу» в Розумних книгах можна побачити повний зміст і обидва нових, порівняно з виданням 2002 року, розділи.