Що таке діалектика простими словами: суть і метод пізнання

Іспит з філософії, три закони діалектики вивчені напам'ять: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості в якість, заперечення заперечення. Формулювання відскакують від зубів, а варто запитати — що таке діалектика у філософії простими словами, без термінів з методички, — зависає незручна пауза. Слово знайоме, а суть вислизає. І це не тільки студентська біда: те саме відбувається на будь-якій нараді, де хтось кидає фразу «тут своя діалектика» з таким виглядом, ніби сказав щось самоочевидне, а решта мовчки кивають.

Розібратися варто не заради заліку. У слова набагато практичніший сенс, ніж здається на перший погляд, — це не філософська гра словами, а робочий інструмент, яким насправді користується кожен, хто вміє тверезо розбиратися в життєвих ситуаціях, навіть якщо ніколи не чув самого терміна.

Звідки взялося слово «діалектика»

Слово прийшло з грецької мови: «dialektike techne» — мистецтво діалектики. Спочатку під цим терміном розуміли дві речі: здатність вести спір за допомогою запитань і відповідей та вміння класифікувати поняття, розділяти речі за родами і видами. Показово, що вже в античності діалектика була ближчою до живої розмови, ніж до відстороненої теорії: давньогрецького філософа Сократа енциклопедичний словник називає одним із родоначальників діалектики саме як методу віднайдення істини шляхом постановки навідних запитань, а не як майстра філософських суперечок заради самих суперечок.

Символ, старший за підручники філософії

Три закони діалектики — єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості в якість, заперечення заперечення — сформульовані у XIX столітті Гегелем і пізніше перероблені Марксом і Енгельсом. Але сама ідея, що в основі життя лежить взаємодія протилежностей, набагато старша. На це звертає увагу Внутрішній Предиктор — так із 1987 року називає себе громадська ініціативна група, яка пише роботи з філософії, економіки та теорії управління; одна з них — книга «Діалектика і атеїзм: дві суті несумісні», до якої ми ще повернемось. Задовго до німецької філософії символ інь-янь — два начала у взаємопроникному єднанні, що утворюють кругову структуру — виражав ту саму діалектичність буття, тільки мовою образів, а не термінів. Висновок звідси прямий: три шкільні закони — тільки частина картини, а не вся діалектика пізнання цілком.

Діалектика — це не мистецтво сперечатися

Найчастіша помилка — вважати діалектику різновидом уміння перемагати в суперечці. Частково в цьому винна сама етимологія: один із початкових сенсів грецького слова — здатність вести спір за допомогою запитань і відповідей. Але тут є підступ: у суперечці, тим більше в суперечці заради перемоги в суперечці, істина не народжується, тому що формально логічно можна довести що завгодно — було б бажання чи замовлення. Судовий процес працює за тим самим принципом: обвинувачення і захист з однаковим напором вибудовують переконливі, бездоганні на вигляд ланцюжки доводів з одних і тих самих фактів, а висновки отримують прямо протилежні — тому що завдання кожної сторони не знайти істину, а виграти справу. Бернард Шоу цю особливість суперечки як жанру висловив афоризмом, який наводить у своїй книзі Внутрішній Предиктор: «Ніколи не сперечайся, але твердо стій на своєму» — і це розумно, якщо те, на чому стоїш, справді достатньо гарне наближення до істини.

Діалектика як метод пізнання: запитання, на які відповідає Життя

Якщо діалектика — не суперечка, то що тоді? Відповідь дає та сама книга Внутрішнього Предиктора: вона складається з двох частин — перша, допоміжна, ревізія історії філософії, а друга, головна, серед іншого відповідає й на це запитання. Визначення там таке: діалектика як метод пізнання — це черговість запитань, поставлених явно чи таких, що маються на увазі, кожне з яких однозначно пов'язане з Життям, і таких самих однозначно зрозумілих відповідей на них. Кожна отримана відповідь відкриває наступне запитання, а те — наступну відповідь, і так триває, поки накопичені відповіді не складуться в наближення до істини, достатньо гарне для практичної мети. Умова тут одна, але жорстка: якщо зв'язку запитань і відповідей з реальним життям немає, то немає і діалектики пізнання — є в кращому разі абстракція, а в гіршому фікція, яка тільки вдає, що об'єктивна.

Цей самий критерій пояснює і другу половину назви книги. Якщо людина не визнає над власною думкою взагалі нічого об'єктивного, то і розмови з Життям не виходить — відповідати нема для кого, питання закрите заздалегідь тим, хто його поставив. Тому атеїзм у будь-якій формі і діалектика, на думку Внутрішнього Предиктора, — справді дві несумісні суті: один заздалегідь закриває питання, інша тримає його відкритим.

Як відрізнити діалектику від підробки

Перевірити це можна на практиці — у будь-якій суперечці чи роздумі, де хочеться докопатися до суті, а не виграти очко. Ось запитання, які варто поставити самому собі.

• Чи спирається відповідь на щось перевірюване в житті, чи тримається тільки на тому, що складно звучить?
• Чи відкриває відповідь наступне, точніше запитання — чи закриває тему раз і назавжди, «бо я так сказав»?
• Чи змінюється позиція, якщо нові факти її не підтверджують, — чи в хід ідуть нові доводи «за», аби попередній висновок встояв за будь-яку ціну?
• Ви шукаєте правильне запитання — чи вже знаєте «правильну» відповідь і просто підбираєте під неї аргументи заднім числом?

Якщо на більшість запитань відповідь «так, перевіряється» і «так, змінюється» — перед вами діалектика пізнання в дії, а не імітація під її вивіскою. Якщо навпаки — швидше за все, це та сама суперечка заради суперечки, про яку попереджає книга: сторін у ній може бути скільки завгодно, а істини жодної.

То що таке діалектика простими словами

Якщо зібрати сказане в одну фразу: діалектика — це не набір завчених законів і не мистецтво перемагати опонента, а діалог із самим Життям, де кожна чесна відповідь на правильно поставлене запитання відкриває наступне запитання, а не закриває тему раз і назавжди. Формальна логіка дозволяє довести заздалегідь обрану позицію. Діалектика в цьому сенсі — її протилежність: вона не підганяє реальність під готовий висновок, а змінює висновок, якщо реальність його не підтверджує.

Навіщо цей інструмент не тільки філософам

Що відбувається з людиною, яка одного разу відчула за словами щось справжнє — якийсь всеосяжний закон буття? Далі вона обирає один із двох шляхів. Перший — перетворити це відчуття на кабінетну конструкцію зі специфічних термінів і логічних процедур, зрозумілу тільки вузькому колу і марну в реальному житті. Ще в XIX столітті такому шляху дав різку оцінку філософ Олексій Хом'яков, говорячи про гегелівську систему, — цю оцінку наводить у своїй книзі Внутрішній Предиктор: інтелектуально вигадливо, але в реальному житті ніким не може бути застосовано, і навіть шкідливо своєю звабливістю. Другий шлях — перетворити те саме відчуття на інструмент, за допомогою якого можна вирішувати дрібні й великі життєві проблеми і який можна передати іншій людині, якщо та захоче ним користуватися. Другий шлях і є діалектика як метод пізнання в її практичному сенсі.

Діалектика і управління власним життям

Внутрішній Предиктор пов'язує діалектичний метод і з теорією управління — не абстрактною наукою для чиновників, а мовою, якою можна описати управління будь-чим: робочою командою, сімейним бюджетом, вихованням дітей або власним часом. Володіння діалектичним методом дозволяє розгорнути теорію управління, а володіння хоч трохи працездатними управлінськими навичками саме собою, нехай і неусвідомлено, вже містить володіння діалектичним методом. Тобто людина, яка вміє по-справжньому розбиратися в робочій чи сімейній ситуації — ставити правильні запитання і чути чесні відповіді, а не підганяти факти під зручний висновок, — користується діалектикою щодня, навіть якщо ніколи не вимовляла цього слова вголос.

Як саме вибудовується цей ланцюжок запитань і відповідей, через що філософія за останні два століття втратила живий зв'язок із Життям і з чого починається шлях назад — на 444 сторінках, з розбором історії питання і докладними прикладами, показує авторський колектив у книзі «Діалектика і атеїзм: дві суті несумісні».

Прочитати її повністю і подивитися формат видання можна на картці книги в Умних книгах.