Семейное воспитание ребёнка и его значение

Найістотніша вимога, яку необхідно пред'явити вихователеві та вчителеві, який бере на себе обов'язок керувати дитиною, яка вступає до школи, - це щоб він розумів дитину, її психічні відправлення, а так само і її індивідуальні властивості, тому що, не знаючи умов психічного розвитку дитини, вихователь може щохвилини опинитися у глухому куті перед проявом тієї або іншої риси вдачі вихованця, не зможе знайти основну причину такого вчинку й не бере до уваги тісний зв'язок індивідуальних особливостей дитини з її дошкільною обстановкою...

Не менш необхідно для кожного вихователя усвідомлювати всі вимоги, які ставлять дитині в стінах школи, і суворо стежити за тим впливом, який чинить на дитину шкільний порядок. Часто-густо доводиться спостерігати, що як батьки в сім'ї, так і вихователі в школі впливають на дитину, абсолютно не усвідомлюючи, чому саме слід застосовувати до неї ті чи інші виховні заходи; але ж подібне несвідоме керівництво особистістю дитини ніколи не минає без серйозних наслідків і відгукується іноді на всьому її подальшому житті.

Більшість вихователів у разі невдачі своїх педагогічних заходів охоче звалюють усе на горезвісну "спадковість", на "природжену зіпсованість" дитячої натури або ж на втіху собі та іншим посилаються на якісь невловимі впливи, яких начебто не можна ні передбачити, ні уникнути.

Звикнувши в повсякденному житті до дуже поспішних висновків, коли доводиться вказувати причину того чи іншого вчинку дорослої людини, зазвичай обмежуються лише звинуваченнями й осудами також і тоді, коли запитують: де шукати причини поганих звичок або аморальних вчинків дитини, яка ледь досягла шкільного віку?

Однак ці звинувачення і осуд рівно нічого не з'ясовують, а тільки доводять, що педагог не бажає взяти на себе працю з'ясувати ті психічні мотиви, які складають підкладку кожного людського вчинку. Внаслідок нестачі уваги, а головне внаслідок незнання, зазвичай поспішають допустити, що сутеля красномовно товкмачать про "невиправно зіпсованих" дітей, немовби ця зіпсованість з'явилася сама собою і за неї відповідальна сама дитина! Вплив керівництва дорослих якось завжди залишається в тіні; і вірити не хочуть, що "зіпсованість" дитини шкільного або дошкільного віку є результатом системи виховання, за яку розплачується все-таки один вихованець. У величезній більшості випадків не природжена тупість (моральна або розумова) дитини, а педагогічні помилки готують дитині гірке майбутнє, залишаючи на її особистих проявах і звичках незгладимі сліди морального псування і розумового безсилля.

Кому не відомо, що вся справа виховання (і в сім'ї, і в школі) часто зводиться до того, що дитину потрібно вчити, причому під словом "вчити" нерідко мають на увазі: стягнути, покарати, пригрозити тощо. Та інакше й бути не може, доки чинитимуть абсолютно сліпо, за рутиною, не усвідомлюючи кожного кроку; якщо не "пізнати себе", не привчитися пов'язувати причину з наслідком, то рутинні педагогічні прийоми примусового характеру, як і раніше, пануватимуть у стінах школи, як і в сімейному побуті.

У цьому етюді представлено головні типи дітей, які доводиться спостерігати під час появи їх у школі, і, наскільки можливо, з'ясовано зв'язок, який є між спостережуваними типовими проявами й умовами, за яких діти розвиваються в сім'ї. Результати наведених спостережень ще дуже неповні, і якщо вони подані у вигляді антропологічного етюду, то тільки для того, щоб викликати подальші спостереження і перевірки і, таким чином, загальними зусиллями з'ясувати розвиток і значення типів, які трапляються у школі та в сім'ї. Але перш ніж розпочати опис і з'ясування цих типів, необхідно встановити значення деяких уживаних тут виразів, щоб надати їм якомога більш точного й певного сенсу.

Найпростіший акт, що викликається подразненням будь-якої частини чутливої поверхні тіла, є відбитий (рефлекторний), причому під словом "чутливість" слід розуміти здатність сприймати подразнення, які діють на яку-небудь частину живого організму. Акт цей складається з подразнення чутливої поверхні (шкіра, всі тканини й органи тіла), передавання цього подразнення провідником, що йде від цієї поверхні, а саме від тієї частини, на яку безпосередньо подіяло подразнення, до місця, де провідник закінчується (сіра речовина задньої частини спинного мозку, мозочка, вузлів основи головного мозку і вузлів симпатичної системи). Місце це являє собою центральний кінець провідника. Поширюючись далі по провідниках, що виходять звідси, до найближчих центрів (сіра речовина передньої частини спинного мозку, внутрішньої частини верхньої поверхні довгастого мозку і тих самих мозкових центрів, як і в першому випадку), подразнення переходить звідси на подальші провідники...